Олеський замок

Олеський замок - видатна пам'ятка української архітектури, що була споруджена приблизно в XIII столітті. Він розташовується на стрімкому 50-метровому пагорбі в селі Олесько, Львівської області.

На сьогоднішній день олеський замок містить безліч відомих експонатів. Історики налічують більше 1500 експонатних одиниць, серед яких – чимало українських ікон, дерев’яні скульптури, мармурове погруддя королеви Варвари Радзивіл, портрет магната Миколи Василя Потоцького, батальна картина «Битва під Віднем», унікальна колекція творів скульптора Івана Пінзеля, західноєвропейські гобелени у дусі бароко та маньєризму, оригінальні меблі 17-18 століття і безліч інших цінних історичних пам’яток.

Чим відомий Олеський замок?

З цією памяткою архітектури пов'язано чимало видатнх історичних діячів не тільки України, а й світу. З 1340 року Олеським замком почав володіти литовський князь Любарт, а згодом, через 26 років, він перейшов у володіння польського короля Казимира Великого. А у 1627 році тут народився майбутній король Речі Посполитої Ян Третій Собєський. 

Також, замок "грає" роль в кіно. Серед відомих стрічок "Борис Годунов", "Пастух Янко",  "Три мушкетери".

А ще, розповідають, що саме тут, у стінах Олеського замку, капуцини вперше зварили новий напій - каву.

Легенди

Олеський замок, як і чимало інших старовиних споруд має свої легенди.

Існує дві легенди, що пов'язані з назвою замку. В обох фігурує дівчина з чудовим українським іменем Олеся. Перша сповіщає про те, що у останнього оборонця захисної споруди старости Івашка Прислужича була донька, яка піднімала бойовий дух в рядах олеських захисників і завжди залишалась з ними до кінця навіть у найнесприятливіших умовах. Інша, більш романтична, розповідає про дівчину, яка тікаючи від татар, омивала слізьми луги й поля. Там, де падали її сльози розливались життєдайні джерела. Обидві легенди сходяться на тому, що мешканці цієї місцевості назвали своє поселення в честь Олесі, одна мовить, що за мужність та відвагу, а інша — погублену дівочу красу.
Наступна переносить нас у 1615 рік, коли замок був володінням магната Івана Даниловича. У нього була чарівна донька - Маріанна. В неї до нестями був закоханий син коронного гетьмана Речі Посполитої Адам Жолкевський. Шляхтич Адам був непоганою партією для будь-якої панни, але Данилович бажав собі більш заможного зятя. Доведений до відчаю Адам вирішив привселюдно зажадати згоди батька на шлюб з Маріанною, але отримав принизливу відмову. Гордий шляхтич у розпачі встромив собі ніж прямісінько в серце і тим поставив крапку в історіі  своєї трагічної любові. Тіло його не поховали по католицькому обряду, а просто викинули в болото. Але, чи була то крапка? Кажуть, що і сьогодні його неупокоєний дух блукає навколо замку, зітхає з розпуки і невтомно шукає своє втрачене кохання. Невтомно, але марно…

Інша історія розказує про народження особливої дитини – хлопчика. Це сталося в 1629 році. Тоді замок оточили татари і, до всього, почалася сильна гроза. Бабця-повитуха прийняла дитинку і поклала на чорний мармуровий стіл. В ту ж мить в стіл влучила блискавка. Стіл розколовся навпіл, бабця оглухла, а маля залишилось неушкодженим. Тоді йому напророкували величне майбутнє. Пройшли роки і хлопчик став відомий всьому світу, як король Ян III Собеський.

Не забудемо також про чеського монаха Яна Каспера, який жив в монастирі капуцинів. Одного дня, а це був день святого Антонія, коли тисячі прочан прибули, щоб поклонитися його мощам, цей Каспер на очах у всіх викинувся у глибоченний колодязь. Олещани вірять, що Бог простив йому цей гріх, бо Ян ніби був душевнохворий, але дух його досі бродить келіями монастиря і не має спокою і миру.

А інші кажуть, що монах цей був легковажний, полюбляв навідувати вільних жіночок, за що його монастирська братія живим замурувала в цегляну стіну, де в нього був час подумати про монаші обіти, поки він не помер від голоду. Тому і дух його томиться жагою помсти аж донині і не може покинути стін, де він так тяжко страждав. А скелет його нібито знайшли під час реконструкції в стіні, але, по необережності, спалили.